У початковій школі діти зазвичай не займаються булінгом. Натомість, можуть бути нетолерантними до інших. Це – зародки булінгу. А от справжній булінг починається в середній школі, з 10-11 років, під час входження в підліткову кризу.

У нашій культурі завжди було й досі є розділення на винуватих та невинуватих. Це відбувається тому, що людям треба знайти відповідального за те, що сталося. У такий спосіб, люди знімають відповідальність із себе. Так наша ми пристосовуємося до змін та травм.

Наприклад, ситуація, коли учні просять учителя пояснити матеріал ще раз, а той кричить: “Чому ви мене не слухаєте?” або “Чому ви не розумієте?”. Так він знімає відповідальність із себе. Так само це працює з булінгом щодо коронавірусу.

Якщо діти ростуть в атмосфері, в якій люди перекладають відповідальність одне на одного й де не пропагується толерантність, вони вчинятимуть так із тим, хто захворів. Мовляв, це він винен, бо не дотримувався правил безпеки.

Натомість, якщо діти ростуть і навчаються в атмосфері толерантності одне до одного, то ставитимуть собі запитання “Що ми будемо з цим робити?” замість “Хто винний?”.

ПРО ВИХОВАННЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ В ШКОЛІ

Щоб розвивати толерантність у дітей і працювати з випадками нетолерантності, треба:

• Проводити виховні години у формі чаювання, обговорень, дискусій. Тоді вчитель може розповідати про відповідальність як таку, відповідальність сторін у конфлікті, про те, що якщо люди хворіють, це не завжди залежить від них, про толерантність і як вона влаштована. За словами психологині, учитель має розповідати про прості людські норми та правила, причинно-наслідкові зв’язки, яким є захворювання, які відчуття виникають, коли людина поруч хворіє. До цього можна долучити шкільного психолога;

• Якщо йдеться про молодшу школу, можна застосувати методи казкотерапії: вигадувати казки або обговорювати ті, які є на цю тему;

• Можна розігрувати ролі й обговорювати наслідки, щоби діти емпатійно ставилися до ситуації. Наприклад, запропонувати дітям уявити, що хтось із персонажів, вигаданих чи реальних осіб захворів, а інший має його підтримати. Тоді діти можуть розіграти, як це відбуватиметься і чим вони можуть допомогти. Також можна фіксувати такі ідеї на дошці й нагородити тих, хто мають найбільше ідей;

• Можна дивитися фільми й разом інтерпретувати їх. Йдеться про фільми, де людина, не хотячи, стає заручником ситуації, що відчувають люди, які зіштовхуються зі хворобами. Наприклад, фільм “Чудо”, в якому йдеться про хлопчика з нестандартною зовнішністю й однокласників, які думають, що він заразний. У цьому кіно пояснюють, що якщо людина не така, як усі, то необов’язково вона погана або нецікава. Також показують, як почувається герой фільму, коли його цькують однокласники;

• Можна влаштувати дебати на цю тему. Наприклад, хтось може виступати за підтримку людини, яка хворіє, а хтось – навпаки. Обидві команди муситимуть знайти по кілька причин для свого “переконання”. Опісля можна обговорити, чому причини про непідтримку безглузді або чому їх так мало.

 В ідеалі, з дітьми треба говорити про булінг, наслідки та толерантність одне до одного 2-3 рази на тиждень, починаючи з 1 класу. Важливо, аби всі ці бесіди та ігри відбувалися не так, як урок. Це – вільні бесіди, діти мають розслабитися, відчувати себе комфортно й говорити те, що думають. Тобто, дітей треба емоційно включити за допомогою прикладів, випадків, запитань, пошуку відповідей. 

ЩО РОБИТИ, КОЛИ ДІТИ ЗНУЩАЮТЬСЯ НАД ТИМ, ХТО ХВОРІЄ АБО ПЕРЕХВОРІВ

Коли починається конфлікт, агресор не може стати на місце жертви. Усе впирається в емпатію, якої у першого може не бути. Тому перше, що треба зробити дорослим, які бачать такі випадки, – в особистих бесідах достукатися до емпатії агресора. Наприклад, фразами “А якби ти був на його місці, що би ти відчував?”, “Якби ти захворів, прийшов до школи й тобі таке сказали, що би ти переживав?”.

Тоді діти-агресори можуть закриватися і казати: “У мене все було би добре”. Але учитель або батьки мають повторити відчуття іншої дитини. Наприклад, кажучи: “Найімовірніше, тобі було би страшно й ти не хотів би, щоби тебе ображали, ти був би засмучений, що з тобою так вчиняють однокласники”. Треба, аби агресор уявив себе на місці жертви. 

Важливо, аби в школі в учнів був алгоритм вирішення конфліктів. Дитина має чітко знати відповідь на запитання: “Якщо мене обзивають або б’ють, що я маю робити?”. Наприклад, підійти до класного керівника і розповісти про це, відбитися самотужки (тобто, самостійно розв’язати конфлікт; ідеально, якщо школа навчила алгоритму, як це робити) чи сказати батькам. У майбутньому це допоможе дитині реагувати на конфлікти й не бути жертвою.

Також треба закріпити конфліктну ситуацію якимись суспільно прийнятими наслідками. Інакше агресори не зроблять висновки. Наслідки можуть бути й позитивними: можна створити дошку з компліментами; діти мають клеїти туди папірці з компліментами, а ця людина щодня має шукати хороше у тій, яку образила.

Якщо ви бачите, що так званій жертві соромно за те, що вона хворіє чи перехворіла, треба пояснити їй, що вона не відповідає за це. Треба попросити людину, аби вона ділилася своїми відчуттями та почуттями, не мовчала й не думала, що це – соромно, підтримати її.

Якщо йдеться про дитину, можна допомогти їй знайти дорослого, який буде відгукуватися на її переживання, і кому дитина довірятиме. Це може бути вчитель, класний керівник, шкільний психолог. Цій людині дитина зможе розказати про свої почуття, що вона хвилюється чи боїться.

ЯК ЗРОЗУМІТИ, ЩО НАД ДИТИНОЮ ЗНУЩАЮТЬСЯ В ІНТЕРНЕТІ І ЯК ЗАХИЩАТИСЯ

Оскільки багато класів нині перебувають на дистанційному навчанні або на ізоляції, дитину можуть цькувати в інтернеті. 

Спостерігати за емоційними реакціями. Треба звернути увагу, скільки часу дитина проводить в інтернеті і в соцмережах, в яких є її однокласники. Якщо ви бачите, що дитина проводить там багато часу, але без позитивних емоцій – тобто не сміється, не розповідає якісь жарти – то дитина відповідає на щось неприємне. Далі – поговорити з нею про це. Наприклад: “Я помічаю, що коли ти листуєшся в чаті з однокласниками, ти сумний чи злий. Що відбувається? У тебе все добре?”.

Важливо, чи є в дитини довіра до дорослого, який це запитуватиме. Якщо ні, вона не розповість правду. Якщо вона зовсім не йде на контакт, батьки можуть запитати в однокласників, з якими дитина близька, чи все гаразд у класі.

Звернути увагу, якщо дитина не буває в групах свого класу. Наприклад, батьки запитують у дитини: “А ти домашнє дивився?”, а дитина постійно відповідає: “Ні, я не заходив в ту групу”. Значить, щось не так, очевидно, немає контакту з однокласниками, дитина ізольована. Тоді треба з’ясувати, що саме дитині не подобається.

ЯК ЗАХИЩАТИСЯ ВІД БУЛІНГУ І ЙОГО ЯКІ НАСЛІДКИ

1. Говорити агресору: “Я не відповідаю за те, що захворів. Будь-хто з нас може так само раптово та неочікувано захворіти”;

2. Зупиняти будь-які прояви агресії класичними способами: “Не роби так”, “Якщо ти продовжуватимеш, я муситиму захищатися”.

Усе залежить від того, яка в цієї людини сімейна цінність захисту. У кожній сім’ї дітям дозволяють по-різному захищатися. У деяких – можна застосовувати силу. В інших сім’ях це неприпустимо.

Заохочуйте дитину до виконання щоденних справ. Повернення до звичного режиму життєдіяльності дасть дитині змогу відчути, що вона в безпеці. Вона має розуміти, що навчальний заклад — безпечне місце для неї. Будьте спокійними і виваженими, заспокоюйте дитину уникайте додаткового тиску на неї.

Надавайте дитині можливість вибору. Здебільшого травмуючі події призводять до втрати контролю, хаосу, тому можливість вибору або контролювання (за умови, що це можливо) дадуть дитині змогу почуватися в безпеці.

Оберіть дорослого, який зможе забезпечити дитині додаткову підтримку. Домовтеся з дитиною, до кого вона може звернутися в разі необхідності.

Зберіть максимум інформації щодо систем переадресації для дітей, які потребують спеціалізованої допомоги фахівців. Якщо дитина має серйозні проблеми, що не зникають із плином часу, її потрібно направити до відповідного фахівця.

Не слід замовчувати травмуюючу ситуацію. Дитині складно «просто забути про все». Тому варто вислухати її, обговорити почуття та міркування, які виникають у неї з приводу того, що відбувається.

Будьте готовими до непростих запитань: «Чому відбулася та чи та подія?» (продемонструйте своє ставлення до ситуації), «Чи все буде добре?» (не давайте неправдивих обіцянок і марних надій, однак розкажіть, що рятувальні організації, волонтери, міністерства та відомства, військові та міліція роблять усе можливе для відновлення миру та порядку).

Оголосіть хвилину мовчання. Поясніть дітям, що в такий спосіб ушановують загиблих.

Подбайте про те, щоб дитина мала можливість гратися і навчатися разом з однолітками, адже їхня підтримка дуже важлива для неї.

Будьте готовими до діалогу з дитиною. Вона має знати, що ви готові її вислухати. Давайте прості та реалістичні відповіді на запитання дитини про травмуючі ситуації.

Подбайте про безпечне місце, у якому дитина зможе розповісти про те, що з нею сталося.

 Відведіть певний час для бесіди, щоб допомогти їй зрозуміти, що обговорювати те, що сталося, — нормально.

Підтримуйте дитину у формуванні позитивних методів подолання стресу та страху. Допоможіть їй обрати оптимальні стратегії для тієї чи тієї ситуації, зверніться до її попереднього досвіду долання стресу.

Будьте пильними до явищ навколишнього середовища, що можуть спричиняти певну реакцію в дитини, яка переживає посттравматичний стрес (погіршення погоди, гучні звуки тощо). 

Передбачайте кризу і надавайте додаткову підтримку в ситуаціях, що можуть бути нагадуванням про травмуючі події. Допомагайте дитині підготуватися до цієї кризи. Попереджайте дітей, якщо збираєтеся, наприклад, увімкнути світло, різко підвищити голос тощо.

Чиніть опір намаганням дитини залучити вас до негативного переживання травми. Іноді діти провокують педагогів на повторення образливих ситуацій, адже вони долають стрес шляхом реконструювання травми за допомогою гри або взаємодії з іншими.

Звертайте увагу на реакцію однолітків на дитину, яка переживає посттравматичний стрес, та інформацію, якою вони обмінюються. Убережіть дитину від цікавості однокласників та захистіть однокласників від деталей і подробиць травмуючої ситуації, які можуть їх налякати, засмутити тощо.

Установіть чіткі межі неадекватної поведінки, розробіть логічні (однак не каральні) наслідки. Пам'ятайте, проблеми з поведінкою можуть бути тимчасовими, пов'язаними із психотравмою, а найбільш деструктивна поведінка може бути спричинена хвилюваннями, що також пов'язані з психотравмою.

Бережіть власне емоційне та фізичне здоров'я. Дитині, яка бачить поруч упевнених, спокійних та бадьорих дорослих, швидше вдається нормалізувати свій стан.